баранчик
БАРА́НЧИК, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до бара́н 1, 2.
Вівчарики прехорошенько Найкращого баранчика взяли Та й патрають гуртом (Л. Глібов);
На плечі він ніс забитого баранчика (В. Собко).
2. Глиняна посудина, що має форму такої тварини, для подавання на стіл горілки, вина.
До закусок рекомендується подавати горілку і настоянки в графинах, куманцях і баранчиках (з наук.-попул. літ.).
3. Те саме, що баране́ць 3.
Хвилі по ньому [ставку] перекочувалися одна через одну, і хвилі не прості, а з білими баранчиками... (Остап Вишня).
Словник української мови (СУМ-20)