без
БЕЗ¹, прийм., з род. в.
1. Уживається при вказівці на відсутність кого-, чого-небудь.
Дивлюся, в могилі усе козаки: Який безголовий, який без руки (Т. Шевченко);
Що то за життя нудне без сім'ї, без дружини! (Марко Вовчок);
Але ж Матерія якраз і є та сила, без якої й самий Дух не може існувати (П. Тичина);
// у сполуч. з абстр. ім. (перев. із знач. дії або стану). Передає заперечення дії.
Так-то проживає Олеся, працюючи без спочинку, без утоми (Марко Вовчок).
2. Уживається у знач. прийм. крім.
От тепер я помочі не маю, тільки маю жалощі дівочі, чи й без них мені не досить жалю? (Леся Українка).
3. у сполуч. з кільк. числ. Уживається на позначення кількості, якої не вистачає до потрібної.
Без ста грамів кілограм.
БЕЗ², у, ч., діал.
Бузок.
Як гарно зацвів без (Сл. Гр.);
* У порівн. Семениха попісніла: побіліла, як стіна, губи стали сині, як без (Л. Мартович).
Словник української мови (СУМ-20)