бездоння
БЕЗДО́ННЯ, я, с., поет.
Те саме, що безо́дня.
Тупцювали коні на припоні. Чув серцем лихо навіть кінь. У міжгір'ї, в чорному бездонні Бій кипів і стих (П. Воронько);
Стоять, мабуть, останні теплі дні, висне вгорі високе голубе небо, хочеться подовгу, не відриваючись дивитися в його кришталеве бездоння (І. Цюпа);
Хвиля спогадів спала, затихла, відкотилася в бездоння минулого (О. Бердник);
П'янке бездоння лащиться до ніг (В. Стус);
Об'єкт поезії – все життя, все бездоння людської душі, в тому числі і її похмурі, трагічні сторони (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)