безлюддя
БЕЗЛЮ́ДДЯ, я, с.
1. Відсутність людей.
На безлюдді й Хома чоловік (Номис);
Лукавая доле! Покинь її хоть на старість, Хоть на чужім полі На безлюдді (Т. Шевченко);
Зачинені хатні двері, темні вікна справляли враження цілковитого безлюддя (М. Трублаїні);
// перен. Відсутність однодумців, рідних, знайомих людей і т. ін.
Так уже втомився подоріжжю [подорожжю] і безлюддям – бо тут [у Цюріху] усе чужі люди, що швидше хочу до своїх (М. Коцюбинський);
Гину тут на безлюдді, в селі. Сиди цілий день, як заклята, нема з ким і слова мовити (Леся Українка).
2. перен. Глухі, необжиті, малозаселені місця.
Друзі вийшли геть далеко, на безлюддя (Я. Качура);
Вітер в степу, в безмежжі, на безлюдді (І. Багряний).
Словник української мови (СУМ-20)