безмаєтний
БЕЗМАЄ́ТНИЙ, а, е.
Який не має маєтку; бідний.
Ну що я, безмаєтний студент, вам можу подарувати? Дарую вам оту зірку! (О. Гончар);
Я .. сказав, що буду йому братом, допоможу шукати сестру і, коли знайдемо її, стану їй братом. – Я брат безмаєтний, а ти – голий, – сумно і якось мляво мовив Миля. – Куди ми її візьмемо... (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)