безнадійний
БЕЗНАДІ́ЙНИЙ, а, е.
1. Який не подає надії на щасливий кінець, на успіх або покращання, на одужання і т. ін.
Що ж се таке: старість іде чи безнадійне життя нагнітило?.. Мар'ї стало гірко-гірко (Панас Мирний);
Коли його [Орлюка] перевезли в тиловий госпіталь, він був уже без пульсу. Він був безнадійним (О. Довженко);
У цій невизначеності – прояв безнадійного чекання (із журн.);
Новий пристрій для остеосинтезу буквально робить чудеса, дозволяє ставити на ноги практично безнадійних хворих (з газ.);
// Який утратив надію на щастя, успіх і т. ін.
Не треба всіх тих згуків, що нагадують життя, хай буде тиша і невпинний, щемлячий біль одинокого безнадійного серця (М. Коцюбинський);
// Який виражає втрату або відсутність надії.
Поклик гіркий, безнадійний, вразливий Співцеві у серці віддався, – Мов серце розкраяв... (Леся Українка);
Чому тобі [у тебе] такий безнадійний погляд на життя (М. Хвильовий);
Таку добру й правдиву пісню може співати тільки безнадійний скиглій, що навіки вже втратив почуття гумору (І. Багряний).
2. Який не піддається перевихованню; невиправний.
[Стьопа:] Платон Іванович безнадійний ідеаліст (О. Корнійчук);
Гена чутливий, багато в що вмислюється, він не може бути безнадійним (О. Гончар);
Нас довго виховували в дусі безнадійного прагматизму (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)