безнадійно
БЕЗНАДІ́ЙНО.
Присл. до безнаді́йний 1.
Тепер уже скілька літ, як чоловік їй [її] хворий безнадійно (Леся Українка);
Колись десятки років безнадійно боровся народ Західної України за кілька шкіл на рідній мові (П. Козланюк);
Вартовий щось хотів заперечити чи застерегти.., але тільки махнув безнадійно рукою (Олесь Досвітній);
Глибоко вдихав [Сава] вологе повітря та безнадійно дивився на хмарини у небі (О. Бердник);
Після аварії на ЧАЕС престиж атомної енергетики як найчистішої безнадійно підірвано (із журн.);
// у знач. пред.
Не радив би вам втручатися, це безнадійно (І. Кулик).
Словник української мови (СУМ-20)