безнадійно
БЕЗНАДІ́ЙНО. Присл. до безнаді́йний 1.
Колись десятки років безнадійно боровся народ Західної України за кілька шкіл на рідній мові (Козл., Відродження.., 1950, 57);
Тепер уже скілька літ, як чоловік їй [господині] хворий безнадійно (Л. Укр., V, 1956, 387);
Вартовий щось хотів заперечити чи застерегти.., але тільки махнув безнадійно рукою (Досв., Вибр., 1959, 159);
// у знач. присудк. сл.
Не радив би вам втручатися, це безнадійно (Кулик, Записки консула, 1958, 91).
Словник української мови (СУМ-11)