битва
БИ́ТВА, и, ж.
1. Бій між арміями ворожих країн, їх військовими з'єднаннями і т. ін.
Зібрав [Еней] і кінних, і піхотних І всіх для битви шикував (І. Котляревський);
По битві копали гроби, витягали мерців з води (В. Стефаник);
У всіх 55 великих битвах з татарами, турками і польськими шляхтичами отаман Сірко виходив переможцем (із журн.);
* Образно. На небі й у Дніпрі гримотіли велетенські битви між весняними хмарами (О. Довженко).
2. за що, з ким – чим і без дод., перен. Уперта, наполеглива політична, господарська і т. ін. боротьба.
Стан був настільки критичний, що я вже думала з журбою про морфій або, ще й гірше, про нову хірургічну битву... (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)