благаючий

БЛАГА́ЮЧИЙ, а, е.

Який благає, волає, просить.

Назву Замок Святого Ангела одержав у 590 році, коли благаючій юрбі римлян з'явився ангел, що пророкував кінець жахливої епідемії чуми (з наук.-попул. літ.);

// Який виражає благання.

Схопив [Василь], що було під рукою, побіг на тривожний, благаючий крик (І. Цюпа).

Значення в інших словниках

1. благаючий — блага́ючий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. благаючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до благати. || у знач. прикм. Який виражає благання.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. благаючий — БЛАГА́ЛЬНИЙ (який виражає благання, сповнений благання), БЛАГА́ЮЧИЙ, ЗАКЛИНА́ЛЬНИЙ підсил. Оленка не підозрівала, що благальний голос Івана пройнятий турботою не про неї (Р.  Словник синонімів української мови
4. благаючий — БЛАГА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до блага́ти. Вона [Параскіца] сама, благаюча та протестуюча проти людської несправедливості, ..чекала моменту, коли співатимуть "херувимську" (Коцюб., І, 1955, 276); // у знач. прикм. Який виражає благання.  Словник української мови в 11 томах