благодать
БЛАГОДА́ТЬ, і, ж.
1. бібл. Щедра милість Божа, дарована людині незалежно від її заслуг.
Закон-бо через Мойсея був даний, а благодать та правда з'явилися через Ісуса Христа (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Рушієм самовдосконалення є прагнення віруючого повернутися до стану благодаті (із журн.).
2. Усяке багатство, добро, достаток; джерела багатств, добра, достатків.
Без сліду їдять панські сахарні нашу благодать, наші “зелень діброви”, наші темні луги (І. Нечуй-Левицький);
А під горою джерело – струмок вибився з-під камінних гір, і живиться старезний Кара-Су з тієї благодаті (Іван Ле);
Для людей садив [сад], і хай живуть вічно .. в теплі та благодаті .. без турбот земних (В. Дрозд);
// Спокій, щастя.
[Джонатан:] А відколи я сам себе відрікся, я мир і благодать у серці чую (Леся Українка);
І благодать така ясна лягла мені на душу (В. Стус);
* Образно. Прогуло Прокляте лихо та й заснуло. На хутір знову благодать З-за гаю темного вернулась До діда в хату спочивать (Т. Шевченко);
// у знач. пред., розм. Дуже гарно, спокійно.
По нічнім дощику порох ледве знімавсь над шляхом, свіжість така округи, і широта, й благодать, що не надихаєшся (Марко Вовчок);
– От благодать! І посидимо тут ладком, і попідвечіркуємо (Д. Мордовець);
– Підліз під хату – тихо... Вліз в хату – благодать! (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)