благодать

БЛАГОДА́ТЬ, і, ж.

1. бібл. Щедра милість Божа, дарована людині незалежно від її заслуг.

Закон-бо через Мойсея був даний, а благодать та правда з'явилися через Ісуса Христа (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Рушієм самовдосконалення є прагнення віруючого повернутися до стану благодаті (із журн.).

2. Усяке багатство, добро, достаток; джерела багатств, добра, достатків.

Без сліду їдять панські сахарні нашу благодать, наші “зелень діброви”, наші темні луги (І. Нечуй-Левицький);

А під горою джерело – струмок вибився з-під камінних гір, і живиться старезний Кара-Су з тієї благодаті (Іван Ле);

Для людей садив [сад], і хай живуть вічно .. в теплі та благодаті .. без турбот земних (В. Дрозд);

// Спокій, щастя.

[Джонатан:] А відколи я сам себе відрікся, я мир і благодать у серці чую (Леся Українка);

І благодать така ясна лягла мені на душу (В. Стус);

* Образно. Прогуло Прокляте лихо та й заснуло. На хутір знову благодать З-за гаю темного вернулась До діда в хату спочивать (Т. Шевченко);

// у знач. пред., розм. Дуже гарно, спокійно.

По нічнім дощику порох ледве знімавсь над шляхом, свіжість така округи, і широта, й благодать, що не надихаєшся (Марко Вовчок);

– От благодать! І посидимо тут ладком, і попідвечіркуємо (Д. Мордовець);

– Підліз під хату – тихо... Вліз в хату – благодать! (І. Франко).