ближній
БЛИ́ЖНІЙ, я, є.
1. рідко. Те саме, що близьки́й 1, 3, 4.
– А може, яка ближня стежина є? – пита [черниця] (Марко Вовчок);
Верба була широка .. Каленик Романович та ближні сусіди любили сидіти влітку під нею (І. Сенченко);
На ближньому дубі загойдалася гілка (А. Шиян);
Фіакр проминає портал високого, асиметричного будинку, що здіймається в сутінках загадковою примарою над усіма ближніми дахами (з публіц. літ.);
Зійшлася сама ближня рідня (Г. Квітка-Основ'яненко).
2. у знач. ім. бли́жній, нього, ч., бібл. Будь-яка людина відносно іншої.
Люби Господа Бога свого всім серцем своїм і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе (Біблія. Пер. І. Огієнка);
[Неофіт-раб:] Учили ви мене любити ближніх, так научіть мене їх боронити (Леся Українка);
Хто з нас не полюбляє милуватися своєю тінню в очах ближнього? (В. Дрозд);
Серед загальнолюдських цінностей чільне місце посідають біблійні заповіді: люби ближнього, не вбий, не вкради (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)