ближній
БЛИ́ЖНІЙ, я, є.
1. рідко. Те саме, що близьки́й 1, 3, 4.
На ближньому дубі загойдалася гілка (Шиян, Гроза.., 1956, 31);
Верба була широка .. Каленик Романович та ближні сусіди любили сидіти влітку під нею (Сенч., Опов., 1959, 37);
— А може, яка ближня стежина є? — пита [чорниця] (Вовчок, VI, 1956, 326);
Зійшлася сама ближня рідня (Кв.-Осн., II, 1956, 352).
2. у знач. ім. бли́жній, нього, ч., заст. Про всяку людину стосовно до іншої.
[Неофіт-раб:] Учили ви мене любити ближніх, так научіть мене їх боронити (Л. Укр., II, 1951, 237);
— Любити ближнього? Якого? Того, що шкуру з мене здер? (Бажан, Роки, 1957, 243).
Словник української мови (СУМ-11)