богородиця
БОГОРО́ДИЦЯ, і, ж. (з великої літери).
У християнській релігії – мати Ісуса Христа.
В одному кутку висів під самою стелею здоровий образ Печерської Богородиці (І. Нечуй-Левицький);
Він перемолився всім святим, яких тільки знав, благав Богородицю, нарешті самого Христа допомогти йому (Б. Антоненко-Давидович);
– А що то – Богородиця? – втрутився Лучук. – Та, що народила Бога. Звалася Діва Марія (П. Загребельний);
Ясні очі Богородиці, яка тримає на руках Ісуса. Все так по-людськи просто (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)