боягуз
БОЯГУ́З, а, ч.
Дуже несмілива, боязка, ляклива людина.
[Луїза:] Тхори, боягузи, від дитячого калатала втікаєте (Леся Українка);
– Але я таки порядний боягуз! (І. Франко);
Франко своїм гострим словом карає, б'є тих.., яким тільки й є одне ім'я ганебне: боягуз, відступник, зрадник (П. Тичина);
Було навіть трохи весело. Так завжди почував [дячок], коли мав біля себе боягуза (М. Хвильовий);
Він [Левенгаупт] не був боягузом. Але безглуздо манячити проти ранкового обрію перед ворогом (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)