братан
БРАТА́Н, а, ч.
1. діал. Племінник по братові, небіж.
У нас залізничників повна родина. В депо працювали мої братани (Л. Первомайський);
– Ти вважаєш, що квіти – то відображення зірок?.. Мій братан Юрко ще в дитинстві так говорив батькові (О. Бердник).
2. розм. Те саме, що брат 1, 2.
– Хоч і відбивають наш “хліб”, але ж зате в Прагу встигнуть, – втішав він [Козаков] своїх “вовків”. – Не дадуть братанам задихнутись! (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)