брилик

БРИ́ЛИК, а, ч.

Зменш. до бриль.

І рицар негайно зсідає з коня, Смирненько свій брилик мисливський здіймає (П. Куліш);

Прийшов Данилко до річки рибу ловити. Сів коло мосту, скинув брилик (М. Коцюбинський);

Поміж дорослими бігали, грались діти у куценьких штанях і кумедних бриликах (С. Черкасенко);

Довгими тонкими пальцями вона заправила пару неслухняних кучерів під брилик (Л. Смілянський).

Значення в інших словниках

1. брилик — бри́лик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. брилик — -а, ч. 1》 Зменш. до бриль. 2》 Зменш. до брильянт.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. брилик — див. капелюх  Словник синонімів Вусика
4. брилик — Бри́лик, -ка, у -ку; -ли́ки, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. брилик — БРИ́ЛИК, а, чол. Зменш. до бриль. Прийшов Данилко до річки рибу ловити. Сів коло мосту, скинув брилик (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 469); Довгими тонкими пальцями вона заправила пару неслухняних кучерів під брилик (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 189).  Словник української мови в 11 томах