бульк

БУЛЬК, виг.

1. Звуконаслідування, що відтворює звук від сплеску рідини, коли в неї щось падає.

Закрутить тебе, завертить, бульк – і нема чоловіка (Остап Вишня);

– Не підходьте до води, а то бульк і каюк на віки вічні (В. Собко).

2. Уживається як присудок за знач. бу́лькати і бу́лькнути.

А тато отако здригнулися й у воду – бульк (Ю. Мушкетик).

Значення в інших словниках

1. бульк — бульк 1 вигук незмінювана словникова одиниця бульк 2 присудкове слово незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. бульк — виг. 1》 Уживається на позначення звуку, що утворюється від сплеску води, коли в неї щось падає. 2》 Уживається як присудок за знач. булькати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бульк — див. падати  Словник синонімів Вусика
4. бульк — БУЛЬК, виг. 1. Уживається на позначення звука, що утворюється від сплеску води, коли в неї щось падає. — Не підходьте до води, а то бульк і каюк на віки вічні (Собко, Звич. життя, 1957, 135). 2. Уживається як присудок за знач. бу́лькати.  Словник української мови в 11 томах
5. бульк — Бульк! меж. Звукъ при паденіи въ воду. Мнж. 132. А жидівське військо в воду бульк! Грин. II. 223.  Словник української мови Грінченка