бум
БУМ¹, БУМ-БУ́М, виг.
1. Звуконаслідування, що відтворює звук від пострілу, удару дзвона, барабана і т. ін.
Глухо і спроквола загув на нижній палубі барабан – бум-бум, бум-бум! (В. Малик);
Матвій означив одразу, що стріляють “з орудій”. Бум! Бум! Бум! (У. Самчук).
2. Уживається як присудок за знач. бу́мкати.
◇ (1) Ні бум-бу́м, ірон.:
а) (перев. зі сл. не знати, не розуміти і т. ін.) зовсім нічого.
“Ти хоч трошки по-нашому кумекаєш чи зовсім ні бум-бум?” (Григорій Тютюнник);
б) нічого не розуміти, не знати, не розбиратися в чому-небудь.
– А старий ваш – як? Він же, по-моєму, в автоматиці ні бум-бум? (І. Муратов).
БУМ², у, ч.
1. Різке короткочасне зростання попиту на які-небудь товари, послуги і т. ін., яке супроводжується збільшенням цін на них, зростанням виробництва, торгівлі і т. ін.
Чимало викликає дум Книжковий бум (А. Крижанівський);
Після великого буму попит на штучні тканини почав спадати (з наук.-попул. літ.);
Чим же пояснити астрологічний бум у наш час? (з газ.).
2. Період швидкого економічного зростання країни в цілому або окремих галузей, регіонів і т. ін.
Удаваний будівельний бум стримує розвиток соціальної сфери (з газ.).
3. Штучно створюване надмірне пожвавлення, галас навколо будь-якого заходу, події, діяча і т. ін.
А мені так не хочеться, от їй-богу, не хочеться ніякого з приводу мого 60-ліття буму (О. Вишня);
Бум і галас, що їх зчинили навколо продажу акцій телекомунікаційного холдингу, стали наслідком боротьби фондових спекулянтів, а не стратегічних інвесторів (з газ.).
БУМ³, а, ч.
Те саме, що коло́да (див. коло́да¹ 3).
Вправи на бумі.
Словник української мови (СУМ-20)