бусурман
БУСУРМА́Н, БУСУРМЕ́Н, а, ч.
1. заст. Людина іншої віри (перев. про магометанина).
Хто не знає “Мекки”, куди збиралось з цілого повіту панство, як на Магометову могилу бусурмани з цілого світу? (Панас Мирний);
– Три роки вибув я на каторзі турецькій .. Покалічено тоді мене добре. А надто годували погано бусурмени: цвілими сухарями та смердючою водою (Б. Грінченко);
Бусурман ступив, хитаючись, вперед І впав лицем в шорсткий намет (М. Бажан).
2. Уживається як лайливе слово.
– Ходив на той куток, батько посилали до одного чоловіка. Тогобіцькі парубки погнались, ледве втік. – От бусурмени! (М. Кропивницький);
– Ванюшко, що ж це ти, бусурмане, цураєшся дядька Ларивона? .. То ти казав, що я тобі за батька рідного був, а це й писати лінуєшся (В. Логвиненко);
Кого ставлю перед світлі читацькі очі – бусурмана, вовкулаку, виродка? (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)