буцім
БУ́ЦІМ¹, спол., розм.
1. порівняльний. Приєднує підрядні порівняльні речення, порівняння або звороти; наче, мов, ніби.
Прокоповичка жалкувала за Балабухою й очевидячки одбувала гостя, буцім панщину, сидячи на канапі (І. Нечуй-Левицький);
Люди завсігди спішили, буцім гналися одне за одним (В. Дрозд).
2. з'ясувальний. Приєднує підрядні з'ясувальні речення.
– А вночі ляжеш спати, та й привиджується тобі, буцім лізе хто, кричить (Панас Мирний).
БУ́ЦІМ², част. власне мод., розм.
Уживається для вираження ймовірності чого-небудь; наче, ніби, схоже на те, що.
Дивлюсь: так буцім сова летить лугами, берегами та нетрями (Т. Шевченко);
Анничка буцім не хотіла й упиралась, але десятки рук випихали її з тісної юрми (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)