буцімто
БУ́ЦІМТО¹, спол., розм.
1. порівняльний. Те саме, що бу́цім¹ 1.
Кричав [Харон], буцімто навіжений, І кобенив народ хрещений, Як водиться в шинках у нас (І. Котляревський);
Він [Харко] так співав, буцімто уся душа його слізьми виливалась (Д. Мордовець).
2. з'ясувальний. Те саме, що бу́цім¹ 2.
Їй [Катрі] здалося, буцімто її серце горить-палає (Панас Мирний);
Молодий агроном.., прикривши долонею рота, удавав, буцімто він позіхає (О. Бердник).
БУ́ЦІМТО², част. власне мод., розм.
Уживається у знач. частки буцім.
Балабуха буцімто читав і не обзивався (І. Нечуй-Левицький);
Князь Костянтин буцімто погрозив королеві війною (Р. Іваничук);
Цей венеціанець, якого звали Ромберті, написав про вас, що ви не любите і навіть буцімто не вмієте їздити верхи на коневі (П. Загребельний);
Заїжджі гості розповідали, що в графа інших дітей нема й він буцімто пообіцяв разом із рукою доньки віддати майбутньому зятеві й свою волость (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)