буцімто
БУ́ЦІМТО, розм. Те саме, що бу́цім.
Кричав [Харон], буцімто навіжений, І кобенив народ хрещений. Як водиться в шинках у нас (Котл., І, 1952, 132);
Їй [Катрі] здалося, буцімто її серце горить-палає (Мирний, IV, 1955, 288);
— Відчепись-но, —буцімто сердиться дід Василь (Мик., II, 1957, 29).
Словник української мови (СУМ-11)