буча
БУ́ЧА, і, ж., розм.
1. Великий крик, галас, тривога.
На розі біля магазину господарчих товарів – знов натовп, шарварок, буча (О. Гончар).
2. Сварка, колотнеча.
Добра та ладу не було, а були тільки бучі, колотнеча та сваволя (Панас Мирний);
Як уступливий муж, для спокою в хаті не починав [суддя] ніколи бучі (О. Маковей);
Я .. мусила виконати її розказ, коли не хотіла викликати своєю впертістю гіркої бучі дома (О. Кобилянська);
// Битва, бійка або заколот.
І закипів Дніпро! Такої бучі не бачили ще воїни могучі (П. Тичина).
Збива́ти (зчиня́ти, забива́ти і т. ін.) / зби́ти (зчини́ти, заби́ти і т. ін.) бу́чу див. збива́ти;
(1) Зчиня́лася (здійма́лася, збива́лася і т. ін.) / зчини́лася (здійня́лася, зби́лася і т. ін.) бу́ча:
а) починалася сварка, колотнеча.
На другий день, після появи цього вовкуватого Санька, раним-рано в камері зчинилась велика буча (І. Багряний);
б) починалася битва, бійка, заколот.
Його займали хмари – ся неспокійна небесна людність, за якою він стежив .. Часом здіймались там бучі, народні повстання (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)