бідкання
БІ́ДКАННЯ, я, с.
1. Дія за знач. бі́дкатися 1.
О. Хведор взявсь обома руками за голову і, замість бідкання, дрібно й весело зареготався (І. Нечуй-Левицький);
// Скарги, плач і т. ін.
Люди проходять – живі люди; чути їх мову – живий голос... їх бідкання, регіт, радощі, сльози (Панас Мирний);
Уже в сінях він чує бідкання Дарини і злобне шипіння брата (М. Стельмах).
2. рідко. Те саме, що бідува́ння; бідність.
В образку “Як жити” М. Ірчана реалістично змальовано бідкання старого фермера-українця з Умані, що двадцять п'ять років обливався кривавим потом, але так і не спромігся домогтися людського життя (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)