бідувати
БІДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
Жити в бідності, нужді, терпіти злидні, нестатки.
Бідують люди та й руки ломлять, до Бога моляться та просять, щоб лихо минулося (з переказу);
Плати нам не підвищили .. Знову став я бідувать, бо дітей купа (з переказу);
– І дивні ті люди: бідує, горює, гине з голоду, а нічого не радить собі, не запобігає лихові... (М. Коцюбинський);
І в голову не спадало [дівчині] .. спитати: чому живе вона так, чому бідує, чому поневіряється (М. Грушевський);
// Жити в горі; горювати.
Відколи Грициха вмерла, то він [Гриць] бідував. Не міг собі дати ради з дітьми без жінки (В. Стефаник);
Професор Стожар бідував без дочки (І. Нехода).
Словник української мови (СУМ-20)