вакханалія
ВАКХАНА́ЛІЯ, ї, ж.
1. мн. У Стародавньому Римі – свято на честь бога вина і веселощів Вакха.
Вакханалії поєднувалися з диким, несамовитим розгулом найнижчих, тваринних пристрастей і нерідко супроводжувалися насильствами і вбивствами (з наук. літ.);
Спеціальною постановою сенату вакханалії були заборонені в Італії під страхом кримінального переслідування (з наук.-попул. літ.).
2. перен. Дикий розгул; оргія.
Пропозиція гостинного губернатора була прийнята з галасливою радістю, перспектива майбутніх бенкетів з вакханаліями одразу змінила понурий настрій товариства на грайливий (М. Старицький);
Повертався [чоловік] додому тільки під час ярмарків та великих свят. Тоді у Литвинишиній хаті .. не вгавав п'яний гамір, – то перекупницький світ справляв свої дикі вакханалії (С. Добровольський);
// Нестримний, шалений вияв чого-небудь.
[Неріса:] Такі співці не рухаються з місця, а понад ними пролітає буйно барвиста вакханалія життя (Леся Українка);
Цілий день на площах стоїть молитовно тихий натовп, а по вулицях буяє вакханалія молодості, співу, сміху, танців (В. Винниченко);
На Великдень саме зацвіли сади, вакханалія вишневого цвіту прямо-таки приголомшила її [Степаниду Іванівну] (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)