вашець
ВА́ШЕЦЬ, ВА́ШМОСЦЬ, і, ж., заст.
Те саме, що Ва́ша (їх) ми́лість (заст. ми́лость) (див. ми́лість).
Просили батько й мати і я вашеці прошу на ці чесні дари (Номис);
[Возний (Петру):] Ти, вашець, – теє-то як його – куда [куди] тепер помандруєш? (І. Котляревський);
– Приніс нас, паніматочко, сивий кінь до вашеці на поклін від князя молодого до двора золотого (Ю. Федькович);
– Господар мене заб'є. Помилуйте, вашмосць! (В. Малик);
Побачивши отамана, вклонився [паламар] низенько: – Чолом, вашмосць (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)