ввалюватися
ВВА́ЛЮВАТИСЯ (УВА́ЛЮВАТИСЯ), ююся, юєшся, недок., ВВАЛИ́ТИСЯ (УВАЛИ́ТИСЯ), ввалю́ся, вва́лишся, док.
1. Падати в що-небудь (яму, річку і т. ін.), провалюватися через неміцний покрив чого-небудь.
Пішли під землю темнотою, Еней все щупався рукою, Щоб не ввалитися куди (І. Котляревський);
Ой не ходи по льоду, бо увалишся (П. Чубинський);
Ішов [старий] якось із шинку та й увалився в глинище (Ю. Збанацький).
2. Падати, звалюватися куди-небудь.
Двері землянки відчиняються й до середини ввалюється купа снігу (У. Самчук);
В цей час біля дверей гупають чиїсь шкарбуни, і в корчомку спочатку ввалюються полотняні торби, потім голова старця, а далі й сам старець (М. Стельмах).
3. Заглиблюватися, западати.
На кістлявих її плечах сіріє сорочка, широка-широка, мов не на неї шита; шия жовта, як у мертвяка.., щоки усередину увалилися, жовтим воском узялися (Панас Мирний);
Подобрішали сиві од смутку очі старого, які за одну ніч глибоко ввалилися в очниці (М. Стельмах).
4. Заходити куди-небудь важкою ходою, незграбно, здіймаючи шум і т. ін.
А Геркулес як увалився, То так у пеклі розходився, Що всіх чортяк порозганяв (І. Котляревський);
Він не ввійшов, а ввалився в кімнату й сів, важко відсапуючись (О. Донченко);
// Заходити, вбігати юрбою, великою групою.
До кімнати ввалюється натовп (Ю. Яновський);
Нарешті хатні двері відчинилися навстіж, і увалилося гостей повна хата (А. Головко);
// Навально вдиратися великими полчищами на чужу територію.
Колись ворог увалився в Карпати, руйнував села та плюндрував людей (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)