вганятися
ВГАНЯ́ТИСЯ¹ (УГАНЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, рідко ВГО́НИТИСЯ (УГО́НИТИСЯ), нюся, нишся, недок., ВВІГНА́ТИСЯ (УВІГНА́ТИСЯ), рідше ВГНА́ТИСЯ (УГНА́ТИСЯ), вжену́ся, вжене́шся, док.
1. Швидко переміщаючись, потрапляти кудись, у щось.
Охоплені жахом мізерні купки [ворогів] вганялися й в ставок, і в провалля (М. Старицький);
Він забіг у той куток.., де стояли високі олеандри, увігнався у той вертоград, не примічаючи його (І. Нечуй-Левицький);
Забризканий піною й болотом, породистий кінь увігнався в похмуре царство ялин (Я. Галан);
// розм. Із силою вриватися, вторгатися.
Під'їздили дозорні і сповіщали, що жовніри .. вганяються все ближче й ближче (Іван Ле);
Половецька кіннота з усього розгону ввігналася в руські лави (В. Малик).
2. Устромлюватися, заглиблюватися у що-небудь.
Свердло гарчало, шипіло, вганяючись у породу, і з гуркотом видувало струмені пороху (Олесь Досвітній);
Торкнувшись навіть волосини кінського хвоста, одразу рветься [куля], вганяється в тіло безліччю металевих скалок (О. Гончар);
Пальці стали гострі, як гачки, й ввігналися у м'яке гаряче тіло (І. Нечуй-Левицький).
3. перен. Міститися якоюсь частиною в межах чого-небудь; уклинюватися.
Тік був .. за панським садком в кінці села і вганявся далеко в поле під гору (І. Нечуй-Левицький);
Невеличка смужка твердої землі вганялась у драговину (Б. Грінченко);
Найбільшою частиною – Лановим – увігналось це село в польові простори (Є. Кротевич).
ВГАНЯ́ТИСЯ² див. уганя́тися¹.
ВГАНЯ́ТИСЯ³ див. уганя́тися².
Словник української мови (СУМ-20)