вганятися

ВГАНЯ́ТИСЯ¹ (УГАНЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, рідко ВГО́НИТИСЯ (УГО́НИТИСЯ), нюся, нишся, недок., ВВІГНА́ТИСЯ (УВІГНА́ТИСЯ), рідше ВГНА́ТИСЯ (УГНА́ТИСЯ), вжену́ся, вжене́шся, док.

1. Швидко переміщаючись, потрапляти кудись, у щось.

Охоплені жахом мізерні купки [ворогів] вганялися й в ставок, і в провалля (М. Старицький);

Він забіг у той куток.., де стояли високі олеандри, увігнався у той вертоград, не примічаючи його (І. Нечуй-Левицький);

Забризканий піною й болотом, породистий кінь увігнався в похмуре царство ялин (Я. Галан);

// розм. Із силою вриватися, вторгатися.

Під'їздили дозорні і сповіщали, що жовніри .. вганяються все ближче й ближче (Іван Ле);

Половецька кіннота з усього розгону ввігналася в руські лави (В. Малик).

2. Устромлюватися, заглиблюватися у що-небудь.

Свердло гарчало, шипіло, вганяючись у породу, і з гуркотом видувало струмені пороху (Олесь Досвітній);

Торкнувшись навіть волосини кінського хвоста, одразу рветься [куля], вганяється в тіло безліччю металевих скалок (О. Гончар);

Пальці стали гострі, як гачки, й ввігналися у м'яке гаряче тіло (І. Нечуй-Левицький).

3. перен. Міститися якоюсь частиною в межах чого-небудь; уклинюватися.

Тік був .. за панським садком в кінці села і вганявся далеко в поле під гору (І. Нечуй-Левицький);

Невеличка смужка твердої землі вганялась у драговину (Б. Грінченко);

Найбільшою частиною – Лановим – увігналось це село в польові простори (Є. Кротевич).

ВГАНЯ́ТИСЯ² див. уганя́тися¹.

ВГАНЯ́ТИСЯ³ див. уганя́тися².