вганяти

ВГАНЯ́ТИ¹ (УГАНЯ́ТИ), я́ю, я́єш, рідко ВГО́НИТИ (УГО́НИТИ), ню, ниш, недок., ВВІГНА́ТИ (УВІГНА́ТИ), рідше ВГНА́ТИ (УГНА́ТИ), вжену́, вжене́ш, док.

1. кого, що. Примушувати зайти, вбігти, потрапити в що-небудь, кудись; заганяти.

Тітка почала вгонити корови в повітку (Т. Осьмачка);

Штуркає Данило Млака, Щоби рака вгнать до сака, – Е, та де там, все пусте! (І. Франко);

На перших же хвилинах ми увігнали [в сітку воріт] противнику другий м'яч і далі продовжували гру під безперервні овації глядачів (Ю. Яновський).

2. що. Із силою всаджувати, встромляти що-небудь кудись.

Макаренко знову зайняв своє місце на узліссі, вганяючи в гніздо кулемета нову касету (М. Стельмах);

Тоська вийняв фінку з білою кістяною ручкою і спритним рухом угнав її гострим лезом у стіл (Григорій Тютюнник);

– Стоїть польська охорона на кордоні, не пустить. А пробиватимешся – кулю в тебе вженуть (І. Цюпа).

3. кого, перен. Доводити кого-небудь до якогось стану (звичайно неприємного).

Наївне запитання це знову вганяє Володьку в пароксизм люті (Ю. Яновський).

4. що, розм. Витрачати на що-небудь певну суму грошей (перев. значну).

– Це хтось двигонув собі [хату], так двигонув! Це, брат, не одну тисячу вгнав (А. Головко).

◇ (1) Вганя́ти / ввігна́ти в кра́ску кого – засоромлюючи кого-небудь, змушувати почервоніти.

Я сiв на стiльцi бiля Марiйки, i вона, вганяючи мене в краску, торкнулась моєї руки (Р. Андріяшик);

Інструктор бентежиться .. – таких м'ячів ловити явно не звик, і не варто вганяти хлопа в краску ні за що ні про що... (О. Забужко);

Хлопця просто в краску ввігнали питаннями про особисте життя, але він відповідав чесно (із журн.);

(2) Вганя́ти / ввігна́ти в піт (у ми́ло) кого – знесилювати кого-небудь, примушуючи багато і напружено працювати.

Це була здебільшого сірома, що утікала від шляхти, а то й від заможних козаків, які ще гірше за панів вганяли в піт своїх наймитів (П. Панч);

Полковник встиг добре ввігнати в піт і Полупенка, й Карпа (Ю. Яновський);

І раптом згадав [Тарас Демидович] ті слова, що говорив Корній Кирилович, загортаючи гроші: “В мило там тебе вгонять [вженуть], Тарасе, відчуваю. Але не падай духом” (Ю. Збанацький);

(3) Вганя́ти / ввігна́ти в сум кого – засмучувати кого-небудь, виклика́ти у когось невеселий настрій.

Над чорними полями низько кружляло гайвороння і своїм криком вганяло в сум (П. Панч);

(4) Вганя́ти / вгна́ти (ввігна́ти) в гріб (у гроб) кого – доводити кого-небудь до смерті; ставати причиною чиєїсь смерті.

Невже вона..? Та, якої нагле і загадкове щезнення ввігнало в гріб її батька..? (І. Франко);

(5) Вганя́ти / вгна́ти (ввігна́ти) в сльо́зи кого – примушувати кого-небудь болісно переживати щось, важко страждати, плачучи.

Лише в снах .. Василь бачив себе зовсім здоровим, і тоді на його довірливому обличчі .. починала трепетати щасливо-недовірлива усмішка, і це одразу ж вганяло в сльози пристрасну Варку (М. Стельмах);

– Ні, треба їх [панів] угнати в такі сльози, щоб і приказки не підібрав до них, хіба тоді покаються (П. Панч);

(6) Вганя́ти в сон кого – виклика́ти у кого-небудь бажання спати.

Щасливий біг історії вганяє в сон, загойдує, а драматичний чи трагедійний навіть .. примушує частіше битись серце, шукать причини, прагнути нових шляхів (Василь Шевчук);

Наставало царювання місячного сяйва, яке все зрівнювало, зупиняло будь-який рух, вганяло в тривожний сон (П. Загребельний).

ВГАНЯ́ТИ² див. уганя́ти².

ВГАНЯ́ТИ³ див. уганя́ти³.