вдача
ВДА́ЧА, і, ж.
Сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які виявляються в її діях, поведінці; характер.
[Князь:] Ну, бачу, горе не зламало ще Твоєї вдачі гордої, Предславо! (І. Франко);
Неоднакову вдачу мали [брати]. Щирий та щедрий Семен ніяк не міг погодитися з лукавим та заздрим на чуже добро Романком (М. Коцюбинський);
Мав Сашко вдачу жваву, невгамовну й веселу (В. Козаченко);
// Нахил або звичка до чогось.
– Чи ви не знали його вдачі, що він п'є? (Леся Українка);
// Характерна риса поведінки тварини.
Десь собачатко тут взялося Кудлате, миршаве, мале, Загавкало і аж зайшлося, – Таке було на вдачу зле... (С. Воскрекасенко).
Словник української мови (СУМ-20)