вдиратися

ВДИРА́ТИСЯ (УДИРА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., ВДЕ́РТИСЯ (УДЕ́РТИСЯ), ру́ся, ре́шся, док.

1. Входити, вбігати, в'їжджати куди-небудь, пробиваючись силою через певну перешкоду.

Барикади впали, вояки штурмом вдиралися на ринок (І. Франко);

Секретарка загородила собою двері, марно намагаючись не впустити молоду дівчину, яка, щось бурмочучи, таки вдиралася до кабінету (Іван Ле);

– Мій невільник? – вигукнув схвильовано Гамід. – Проклятий урус! Це ж він одним із перших удерся в мій замок і намагався вбити мене! (В. Малик);

// Входити, вбігати куди-небудь навально, без попередження і дозволу, здіймаючи шум.

Додому Юра вдирається, як буря (Ю. Смолич);

У коридорі хтось загомонів, застугоніли сходи, і за хвильку крізь раптом відчинені двері до кімнати вдерлося четверо людей (Олесь Досвітній);

* Образно. Він не те, щоб узяв участь у суперечці, а навально вдерся в неї (Ю. Шовкопляс).

2. перен. Раптово проникати куди-небудь у значній кількості, сильним струменем тощо (про звуки, повітря і т. ін.).

Раптом в ніжні звуки рояля вдираються інші: виття сирени, гудки заводів. Повітряна тривога (І. Кочерга);

Повз шкіряне запинало, що заміняло двері, в ярангу вдерся холодний вітер (М. Трублаїні);

З вулиць вдерся гамір (Н. Рибак);

Несподівано у тихий шелест дерев удерся звук, схожий на людський голос (із журн.).

Словник української мови (СУМ-20)