вернути
ВЕРНУ́ТИ¹, верну́, ве́рнеш, недок. і док.
1. тільки недок., що, чим. Із силою рухати вперед; пересувати, перекидати.
Кинулась Орися матір відірвати [від Тимохи], а Тимоха чим запопаде, тим і верне: і горшками, і мішками (А. Свидницький);
Сила й гори верне (А. Головко).
2. тільки недок., чим і без дод. Нестримно рухатися великою кількістю, масою.
Як узяв скот вернути із того яйця: верне та й верне (Сл. Гр.);
Реве, стогне хуртовина, Котить, верне полем (Т. Шевченко);
Котить, верне, нагортає перемети, заносить вулиці, хати (К. Гордієнко).
3. тільки недок., що і без прям. дод., на що, куди, перен. Зводити розмову до чого-небудь.
– Дорогий мій гостю, .. я запросив тебе не тільки для того, щоб пригостити смаженою бараниною зі східними прянощами... Арсен запитливо глянув на господаря і внутрішньо напружився. Куди той верне? (В. Малик);
Як виходила, то дядина стала така добра та тиха – і те мені радить, і друге. І все верне на те, щоб я зосталася (І. Нечуй-Левицький).
4. тільки недок., що, на кого. Складати провину на кого-небудь.
[Василь:] Все ви вернете на лукавого, все звертаєте на його (Панас Мирний).
5. недок. і док. Повертати, звертати кудись.
– Та куди ти, чортяка б тебе взяла, вернеш? – розлючено гримнув дядько і щосили смикнув віжками (Олесь Досвітній);
Бички були молоді, нетямущі. Денис їх тяг “соб”, а вони вернули “цабе” (Григорій Тютюнник);
// перен. Звертати у діях до певної мети.
Що воно і до чого, і нащо воно – куди вони, діти наші, вернуть (Ю. Смолич).
◇ (1) [Аж] з душі́ ве́рне:
а) не смакує, викликає нудоту.
Зварила мені жінка тої локшини, солодке, нудне, з душі верне, а їм, нічого не вдієш (М. Коцюбинський);
б) не подобається, викликає огиду; осоружний.
Учора Христинина врода вабила, а сьогодні попадине приставання з душі верне (Панас Мирний);
в) неприємно або огидно дивитися на кого-, що-небудь.
Підведу очі – аж з душі верне: обличчя посиніле, набрякле, очі бігають злякано, руки трусяться дрібно (І. Муратов);
Але не напозичаєшся. Одне тобі дасть, друге тобі дасть, а третє так подивиться, що з душі верне (Є. Гуцало);
г) викликає роздратування, небажання займатися чимсь.
До переекзаменовки осталося всього два дні; треба придумать що-небудь інше, щоб викрутитись. А думати за ту обшарпану жовту книжку .. не хочеться, – з душі вона мені верне (С. Васильченко);
(2) Верну́ти (відверта́ти) ніс (но́са, фізіоно́мію, зневажл. ри́ло, пи́ку):
а) (від кого – чого) триматися на відстані, відвертатися від когось, чогось із певних причин.
Рук не можу одмити з гною. Сяду з челяддю обідати, кожне од мене ніс верне – смердить (М. Коцюбинський);
б) (від кого і без дод.) уникати зустрічей, спілкування з ким-небудь, виявляючи зверхність, зневагу і т. ін.
Тут [у європейській пресі] треба протекцію, рекламу, а од мене тепер вернуть рило деякі навіть із моїх попередніх приятелів (М. Драгоманов);
– Я їй [Парасці] не служила, я їй не годила? Так, як треба було, то й Зінько, і сестро, а як прохворостили? – то й пику свою одвертає (Панас Мирний);
Вона вже й на вулиці носа верне, обминає мене десятою дорогою, наче я каторжна якась чи заразна (В. Кучер);
в) (від чого) не виявляти бажання займатися чим-небудь; цуратися чогось.
А котрі десятирічки покінчали, теж від ріллі носа вернуть, вчитися їдуть (Григорій Тютюнник);
(3) З ро́та ве́рне – такий несмачний, що не можна їсти.
Його мучило .. життя в казармі вонючій та вонюча їжа .. Каша – з рота верне (Панас Мирний).
ВЕРНУ́ТИ² див. верта́ти.
Словник української мови (СУМ-20)