весна
ВЕСНА́, и́, ж.
1. Пора року між зимою і літом, яка характеризується подовженням дня, потеплінням, появою перелітних птахів, розквітом рослин і т. ін.
Встала й весна, чорну землю Сонну розбудила, Уквітчала її рястом, Барвінком укрила (Т. Шевченко);
Травень надворі... Значить, весна, Значить, гілки набростилися, І даль така прозора, ясна, І зорі грозою вмилися (Л. Забашта);
Уже весна! Нехай і рання та ненадійна, проте весна (Василь Шевчук).
2. перен. Молодість, роки дитинства і юності.
Не забудь, не забудь Юних днів, днів весни (І. Франко);
Хто промарнує весну свого життя, гірко на осінь днів своїх жалує... (Н. Королева);
// Пора суспільного підйому й оновлення.
Донбас обнiмав крилатих вiсникiв весни людства... А вогненна лавина визволення котилася все далi й далi... (В. Сосюра);
// Світле, радісне почуття.
Хуга надворі північна, В серці – весни течія (Т. Масенко);
Весна в кожному серці, райдуга в очах (В. Кучер).
3. Те саме, що рік (тільки при визначенні віку кого-небудь).
– Старий Йонеску .. позаторік святкував соту весну свого життя (Ю. Смолич);
Був я підлітком і не знаю, Скільки весен тобі було, Як зустрілись ми серед гаю, Де зі скелі б'є джерело (І. Вирган).
Словник української мови (СУМ-20)