вивершувати
ВИВЕ́РШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ВЕРШИТИ, шу, шиш, док., що.
1. Робити верх на будівлі, стогу, скирті і т. ін.
Скирта. Її вершить Дубовик. Він вивершує її так, що скирта напевне затече (Г. Епік);
Кожен гуцул із дерева може не тільки зробити потрібний предмет домашнього вжитку, а й вивершити хату (з наук.-попул. літ.).
2. Наповнювати що-небудь вище країв, із верхом.
Наказувала [Марина] робочим, щоб, вигрібаючи із засіків борошно, не дуже мірки вивершували й насипали в підставлені людьми мішки та лантухи (Панас Мирний).
3. Закінчувати що-небудь будувати, створювати; закінчувати якусь роботу, дію і т. ін.
Гуртки робітників працюють коло будови: хто робить цеглу, хто носить мул та воду.., інші .. вивершують колони (Леся Українка);
Другого дня, коли вивершували гребельку, вода вкрила всю глибоку балку (В. Кучер);
– Добрий будиночок буде. На два тижні раніше строку вивершили (В. Собко);
Якщо за добу в молотарку Дадуть мої руки сто кіп, .. То вивершим ми хлібоздачу І будемо перші в строю!.. (С. Олійник);
// Бути закінченням чого-небудь.
Вертяться на думці якісь чулі, прекрасні слова, що вивершують вірш (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)