вивершувати
ВИВЕ́РШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ВЕРШИТИ, шу, шиш, док., перех.
1. Робити верх на будівлі, стогу, скирті і т. ін.
Скирта. Її вершить Дубовик. Він вивершує її так, що скирта напевне затече (Епік, Тв., 1958, 593);
Як козак дівка! Віз снопів накладе, копицю вивершить, — справиться за мужика (Горд., Чужу ниву.., 1939, 25).
2. Наповнювати що-небудь вище країв, з верхом.
Наказувала [Марина] робочим, щоб, вигрібаючи із засіків борошно, не дуже мірки вивершували й насипали в підставлені людьми мішки та лантухи (Мирний, IV, 1955, 256).
3. Закінчувати що-небудь будувати, створювати; закінчувати якусь роботу, дію і т. ін.
Гуртки робітників працюють коло будови: хто робить цеглу, хто носить мул та воду.., інші.. вивершують колони (Л. Укр., II, 1951, 242);
Другого дня, коли вивершували гребельку, вода вкрила всю глибоку балку (Кучер, Вогник, 1952, 16);
— Добрий будиночок буде. На два тижні раніше строку вивершили (Собко, Нам спокій.., 1959, 6);
Якщо за добу в молотарку Дадуть мої руки сто кіп,.. То вивершим ми хлібоздачу І будемо перші в строю!.. (С. Ол., Вибр., 1959, 118);
// Бути закінченням чого-небудь.
Вертяться на думці якісь чулі, прекрасні слова, що вивершують вірш (Вас., Вибр., 1954, 260).
Словник української мови (СУМ-11)