виволікати
ВИВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, рідко ВИВОЛО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ВОЛОКТИ, очу, очеш; мин. ч. ви́волік, локла, ло; док., кого, що.
Волочучи, витягати кого-, що-небудь звідкись за межі чогось або кудись.
Швиденько виволікає [Мавка] з лісу чималу суху деревину (Леся Українка);
До хати хазяїна не втягували – боялись, що не стане сил виволочувати назад (із журн.);
Як дійшла до нього [Палія] ся чутка, він і каже: – Нехай візьмуть... Не діждуть! Хіба за ноги виволочуть! (Д. Мордовець);
Тоня вдалась і справді красна: невід був повнісінький баламутів, осетрів, білуги .. Рибалки насилу виволокли її на берег (І. Нечуй-Левицький);
Засапавшись, виволік [Лодиженко] колеса на рейки і з великим зусиллям прилагодив площадку (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)