вивітрюватися
ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, юється, недок., ВИ́ВІТРИТИСЯ, иться, док.
1. Зникати під дією вітру, свіжого повітря.
Тривожні погляди розпливалися в зелених просторах. Поблискували хліба, вивітрювалася волога (К. Гордієнко);
Не вивітрюючись, застоялись у високім бур'яні густі пахощі прив'яленого сонцем полину (О. Гончар);
// перен. Стиратися з пам'яті, забуватися.
Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилося про розмову в райвно (О. Копиленко);
// перен. Зникати, втрачаючи своє значення, гостроту.
Але тепер інші часи: романтизм вивітрюється, його виганяють навіть із найбільш властивих йому меж кохання (С. Васильченко);
[Степан Демидович:] І чого се дочці так не сподобався писар! Ну, та це в неї вивітриться. Молода ще дуже (В. Самійленко).
2. Повільно руйнуватися, змінюватися під дією вітру й інших атмосферних явищ.
В результаті тривалої дії вітру вивітрюються навіть тверді гірські породи (з наук.-попул. літ.);
Якось лагодив я на хазяйській хатині димаря: цеглу, що вивітрилась, заміняв новою (І. Муратов).
Словник української мови (СУМ-20)