вивітрювати
ВИВІ́ТРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ВІТРИТИ, рю, риш, док., що.
1. Видаляти, виносити що-небудь із чогось рухом свіжого повітря, вітром.
Курії не довго пахкали димом, бо Олесь дав знак, що востаннє вивітрює приміщення (Е. Андієвська);
Коли всі розійшлися, Гертруда широко розкрила вікно, щоб вивітрити тютюновий дим (В. Собко);
// Піддаючи дії свіжого повітря, сонця, освіжати що-небудь, позбавляти неприємного запаху і т. ін.
Степан жмихи возив з цукроварні й відтоді ніяк не міг свого кожуха вивітрити (Д. Бузько);
Сама Олександра Панасівна багато діла не зробить: збігає на базар, зварить їсти, викопає картоплю, .. витріпає й вивітрить дитячі постелі (Валерій Шевчук);
// перен. Стирати в пам'яті, примушувати забувати.
Я гадаю так, Що це життя вояцьке в чистім полі Вивітрює кохання в козака (В. Самійленко).
2. Повільно руйнувати, змінювати що-небудь (про дію вітру й інших атмосферних явищ).
Вивітрювати породу.
◇ (1) Ви́вітрити / виві́трювати з па́м'яті кого, що – сприяти кому-небудь остаточно забути когось, щось.
Роки вивітрили з пам'яті образ Надії (Н. Рибак);
(2) Ви́вітрити хміль з голови́ чиєї, кого:
а) швидко, раптово зробити кого-небудь цілком тверезим; протверезити.
Звістка про те, що вони пролітають над прикарпатськими лісами – його рідною стихією – одразу вивітрила хміль з його голови (з газ.);
б) спонукати кого-небудь реально сприймати, тверезо оцінювати дійсність.
– А я мислю, що мусимо прийняти рішення і вивітрити хміль з голови Нерчина (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)