вивітрювати
ВИВІ́ТРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ВІТРИТИ, рю, риш, док., перех.
1. Видаляти, виносити що-небудь з чогось рухом свіжого повітря, вітром.
Коли всі розійшлися, Гертруда широко розкрила вікно, щоб вивітрити тютюновий дим (Собко, Запорука.., 1952, 215);
// перен. Стирати в пам’яті, примушувати забувати.
Я гадаю так, Що це життя вояцьке в чистім полі Вивітрює кохання в козака (Сам., II, 1958, 40);
Роки вивітрили з пам’яті образ Надії (Рибак, Гармати.., 1934, 41).
2. Повільно руйнувати, змінювати щось (про дію вітру й інших атмосферних явищ).
Словник української мови (СУМ-11)