вивітрювати

ВИВІ́ТРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ВІТРИТИ, рю, риш, док., що.

1. Видаляти, виносити що-небудь із чогось рухом свіжого повітря, вітром.

Курії не довго пахкали димом, бо Олесь дав знак, що востаннє вивітрює приміщення (Е. Андієвська);

Коли всі розійшлися, Гертруда широко розкрила вікно, щоб вивітрити тютюновий дим (В. Собко);

// Піддаючи дії свіжого повітря, сонця, освіжати що-небудь, позбавляти неприємного запаху і т. ін.

Степан жмихи возив з цукроварні й відтоді ніяк не міг свого кожуха вивітрити (Д. Бузько);

Сама Олександра Панасівна багато діла не зробить: збігає на базар, зварить їсти, викопає картоплю, .. витріпає й вивітрить дитячі постелі (Валерій Шевчук);

// перен. Стирати в пам'яті, примушувати забувати.

Я гадаю так, Що це життя вояцьке в чистім полі Вивітрює кохання в козака (В. Самійленко).

2. Повільно руйнувати, змінювати що-небудь (про дію вітру й інших атмосферних явищ).

Вивітрювати породу.

◇ (1) Ви́вітрити / виві́трювати з па́м'яті кого, що – сприяти кому-небудь остаточно забути когось, щось.

Роки вивітрили з пам'яті образ Надії (Н. Рибак);

(2) Ви́вітрити хміль з голови́ чиєї, кого:

а) швидко, раптово зробити кого-небудь цілком тверезим; протверезити.

Звістка про те, що вони пролітають над прикарпатськими лісами – його рідною стихією – одразу вивітрила хміль з його голови (з газ.);

б) спонукати кого-небудь реально сприймати, тверезо оцінювати дійсність.

– А я мислю, що мусимо прийняти рішення і вивітрити хміль з голови Нерчина (Н. Рибак).