видумка
ВИ́ДУМКА, и, ж.
1. Схильність, здатність видумувати, придумувати; винахідливість.
Без “видумки” нема літератури (Леся Українка);
* Образно. Ліхтарики, ліхтарики, краплинки зір чи неба, І радісне захоплення ховати нам не треба. Ліхтарики, ліхтарики, строката чудасія, Мов запускає видумка розписаного змія! (із журн.);
// розм. Те, що винайдене, придумане.
[Сторож (сидить за столом і роздивляється на щотах [рахівниці]):] Ну й як-то той писар може викласти усяке діло на оцій видумці? (М. Кропивницький);
Ну, і що таке краватка, скажіть самі?! От шматок якоїсь ганчірки. Глупа видумка, щоб забирати чоловікові час (Б. Лепкий).
2. рідко. Те, що вигадане, придумане, не відповідає дійсності.
Зараз догадався він, що се нова видумка Чимчикевича (І. Франко);
Це не був сон, це не була видумка, це була правда (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)