видумувати
ВИДУ́МУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ДУМАТИ, аю, аєш, док.
1. що. Вигадувати, придумувати що-небудь.
Поети там видумують книжки, А ми читаємо їх часом залюбки (П. Куліш);
Хлопець видумував шкодливі іграшки: то на баранах їздив, то телят лякав (Панас Мирний);
– Треба події не видумувати, а виривати з самого справжнього життя... (У. Самчук);
// розм. Винаходити.
Опісля видумали люди піщаний [пісочний] годинник (М. Коцюбинський);
Хто видумав кулі і карабіни і силу облічив розгону олова, сей не провадить війни (В. Стефаник).
2. що і без прям. дод. Говорити, описувати те, чого насправді немає і не було.
Чи правду Гапка казала, чи видумувала, – ніхто не скаже (Панас Мирний);
[Тугаєвич:] – Нема такого ні закону, ні указу! То все, вельмишановні панове, видумують студенти і соціал-демократи, щоб збити людей з пуття (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)