визнання
ВИЗНА́ННЯ, я, рідко ВИЗНАТТЯ́, я́, с.
1. Дія і стан за знач. ви́знати 1–3.
– Визнання нас французами – питання днів. – А що нам з того визнання? Яка користь? – Як це! – навіть посміхнувся Павло. – Та вже сам факт виходу на міжнародну арену (А. Головко);
По його [Павла] визнаттю [визнатті], продумавши, стала громада радитись – що робити (Марко Вовчок).
2. Те, в чому хто-небудь признається.
У дворі було тихо, ніби дівчина скам'яніло стояла на своїм місці .. А можливо, вона спересердя кусала губи, що не пощастило їй видобути від нас визнання, хто ми (Олесь Досвітній).
3. Загальна позитивна оцінка кого-небудь у суспільстві.
Панас Карпович Саксаганський мав щастя здобути собі всенародне визнання (М. Рильський);
Марія прагнула, як і кожна творча людина, визнання, дорожила заслуженою похвалою, мріяла прославитися (М. Слабошпицький).
Словник української мови (СУМ-20)