визнаний
ВИ́ЗНАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до ви́знати 1–3.
Андрій Горленко ще на японській війні був тяжко поранений і визнаний цілковитим інвалідом (Є. Кротевич);
В Україні є багато визнаних широкою громадськістю артистів, самодіяльних та професіональних читців, дикторів (з наук. літ.);
// ви́знано, безос. пред.
Факт штучного голоду в Україні у 1932–1933 роках було визнано як безсумнівний (з публіц. літ.).
2. у знач. прикм. Який одержав загальне визнання, відомий усім або багатьом.
Семен Ларивонович був учасник Вітчизняної війни, визнаний герой (Ю. Яновський);
Не довго думаючи, гуп межи плечі, дарма що перед нею визнаний войовничий мічурінець (О. Гончар);
Київ – визнаний центр славістики (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)