виканючувати
ВИКАНЮ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КАНЮЧИТИ, чу, чиш, док., що, розм.
Домагатися чого-небудь настирливим проханням; випрошувати.
– Чи для того ж нам Бог дав живоття, щоб ми кожну копійку виканючували в їх [них – чоловіків], як старчихи? (І. Нечуй-Левицький);
Підскочивши до якоїсь пані, що проходила, [Микитка] стяг з себе подрану шапку і завів: “Па-а-ні, дайте ко-пі-і-ечку!..” .. Так Микитка виканючив швидко три копійчини (Грицько Григоренко).
Словник української мови (СУМ-20)