виклятий

ВИ́КЛЯТИЙ, а, е, діал.

Дієпр. пас. до ви́клясти.

В момент, коли вже шию стягнув холодний зашморг, зринув у пам'яті Аліма виклятий ним самим степ і висока трава... (Р. Іваничук);

Наостанку мати Олексина підносить синові до уст маленьку іконку з Богоматір'ю на ній – благословляє всіма попами виклятого юнака перед його дорогою в небеса (О. Гончар);

// ви́клято, безос. пред.

1095 року перед 30-тисячним натовпом Генріха IV засуджено і виклято за знущання з жінки (з рел.-церк. літ.).